"Терпимість - є вищим проявом свободи." Крішна

Одним із основних завдань, для подолання кризи в Україні є питання врегулювання конфлікту на Донбасі та загалом громадянського конфлікту в Україні.  Спостерігаючи за діями влади, не покидає враження її ірраціональності.   Для розуміння, чому так сталося і що потрібно робити, для нормалізації ситуації, потрібно проаналізувати найближчу історію, яка і призвела до нинішніх трагічних подій.  Події на Донбасі та в Криму стали логічним наслідком тієї політики та парадигми за якою розбудовувалась держава починаючи з моменту її утворення у 1991 році.             

Останні 24 роки розвитку, в економіці та суспільному житті, в Україні відбувалися в основному руйнівні процеси, які мали головною метою збагачення відповідних фінансово-промислових груп, та окремих людей.  Вся діяльність держави була підпорядкована цій меті. Це і сумнівна з точки зору закону приватизація, і залучення іноземних кредитів під гарантії держави, і «розпил» державних та кредитних коштів під дуже сумнівні проекти, жоден з яких (крім ЕВРО 2012) не були до кінця реалізовані, і багато чого іншого.  Результатом такої політики, стало створення олігархічної держави десь із 2003 року.             Майдани в Києві не можливо розглядати окремо від геополітичних інтересів  провідних економік світу.  В угоду ЕС і США, проводилася зовнішня політика, вкрай не вигідна для розвитку економіки, що стало однією із причин економічної кризи та погіршення життя українців.  Нав’язані ззовні рецепти розвитку, яким слідувала країна всі ці роки, були спрямовані на знищення конкурента західних корпорацій, в особі України, на світових ринках.  Дискримінація українських підприємств і українців – була звичною політикою для провідних держав світу, це і обмеження в торгівлі, і «викручування рук» при переговорах України з ВТО, і візові режими і т.д.  Така  політика не могла не призвести до погіршення життя в Україні та не викликати вибуху незадоволення, наслідком чого і став майдан проти влади.      

Одночасно із економічною дискримінацією, на вимогу іноземних «друзів» та їх агентів впливу в Україні,  «модернізувалася» освіта.  Освіта стала фрагментарна, основана на тенденційній, а то і неправдивій  інформації, яка  не вчить людей критично мислити та аналізувати ситуацію, що їх оточує. Патріотичне виховання в освітніх закладах стало грунтуватись на персонажах, які генерують ненависть до інших народів та своїх політичних опонентів і фактично замість виховання толерантності і терпимості, в учбових закладах виховувалась ненависть до іншої думки. Така освіта сприяла тому, що  в Україні виросло два покоління, так званих функціонально неграмотних людей, які є гарним матеріалом для інформаційно-психологічних маніпуляцій.  Людину яка засліплена ненавистю, можна вести куди завгодно, бо вона сліпа і не може адекватно оцінювати реальність.

Особливо потрібно звернути увагу на те, що саме при Ющенко-Януковичі, державною політикою стало піднесення радикальних націоналістичних рухів і  нікому не відома партія Свобода стає парламентською, з можливістю пропаганди ненависті до Росіїї і російськомовних громадян України уже на офіційному рівні. Отже політика розділення людей в Україні за їх переконаннями і світоглядом, проводилася українською владою на протязі останніх 10 років. Причому потрібний світогляд у людей формувався цілеспрямовано, для того, щоб в умовах погіршення життя, направити народний гнів у потрібне антиросійське русло і відвернути увагу людей від дійсних винуватців кризи в Україні і роль поганої освіти в контексті маніпуляції людською свідомістю важко переоцінити. Символічно, що майдан почався із студентів, які дійсно вірили, що на наступний день після підписання асоціації, зможуть без віз виїхати в ЕС (саме виїхати, а не розбудовувати Україну). Ну а далі була чиста технологія переворотів. Проамериканські політики використали майдан в своїх інтересах, перевівши народне незадоволення із русла «проти несправедливості і олігархів» у русло «проти Росії і за США».             

«Нова влада»  не маючи ніякої конструктивної ідеї для розвитку країни, першим чином проголосувала за скасування так званого закону про мови меншин, який гарантував використання в тому числі і російської мови там де на ній говорила більшість населення, а смолоскипні ходи із вигукуванням нацистських лозунгів і намір преслідувати (розкуркулювати) олігархів та політиків  від колишньої влади повністю сформували анти владні настрої на сході та півдні України.  Люди в таких діях почали вбачати намір влади примусити їх вірити і робити те, що вони не хочуть, а багато великих підприємців сходу і півдня абсолютно обґрунтовано вбачали у реалізації договору про асоціацію з ЕС загрозу своєму бізнесу.  Як результат, на Донбасі розпочалися організовані протести, основною вимогою яких було «почути Донбас» і рахуватись із їхніми потребами в економічній і культурній площині.            

На Донбасі, незадоволені владою, фактично почали копіювати дії провладних політиків під час майдану, а саме захоплювати будівлі влади, створювати загони самооборони.  Замість того, щоб вступити в переговори, влада почала кримінальні провадження  проти протестуючих та почала у своїх виступах всіляко принижувати людей в цілих регіонах, що тільки підігріло сепаратистські настрої і переросло в громадянську війну. Тобто, саме українська влада створила всі передумови для розпалювання конфлікту. Офіційною позицією України є та, що визначальним у конфлікті є присутність в ньому силових і фінансових структур РФ. Дійсно так воно і є, але  історія не знає жодної громадянської війни де б повстанцям не допомагали інші країни. Це і США (війна за незалежність), Росія, Іспанія, Афганістан, Ангола, В’єтнам і багато інших країн, де повстанцям здійснювалась допомога від зацікавлених країн. Тобто, для виникнення громадянської війни потрібні два чинника – незадоволення владою, та  втручання ззовні, без існування їх одночасно  збройний виступ проти любої влади – неможливий. Якщо люди не хочуть зміни влади, жодне втручання інших держав не зможе примусити людей до збройних виступів. Визначальним в українській кризі є ненависть до іншої думки, малограмотність і бездуховність молодого покоління, і ці чинники формувалися цілеспрямовано останні 10 років продажними політиками. Як же вийти Україні із тієї хвилі ненависті, яка породила громадянський конфлікт?  Приведу приклади декількох країн і ті шляхи створення суспільного спокою, які вони проходили у недалекому минулому. Найяскравіший приклад це Іспанія. В Іспанії, на тлі економічних і соціальних негараздів, у 1936 році почалася громадянська війна. З одного боку був законний уряд республіканців з іншого частина армії яка підтримувала ідеї  профашистської партії Фаланга.  Урядовим силам допомагав СРСР, технікою і особовим складом, фалангістам гітлерівська Німеччина та інші європейські країни. Війна закінчилась у 1939 році взяттям повстанцями Мадриду. У війні загинули пів мільйона іспанців. До влади повстанці привели диктатора Франко, який правив аж до 1975 року.  Після  смерті диктатора,  в Іспанії, за його заповітом,  була реставрована монархія. Влада при переході від диктаторського правління до демократичного зіткнулася із величезними соціально-економічними проблемами, які поглиблювалися протиріччями між прибічниками і противниками колишнього диктатора. Іспанці, за ініціативи монарха вирішили цю проблему, підписавши угоду національного примирення відому, як  «Пакт Монклоа».  Назву пакт отримав за назвою королівського палацу, в якому він був підписаний, і який і нині є резиденцією короля Іспанії. Цим пактом усі політичні сили країни, домовились не згадувати  і не преслідувати один одного за минулі події. Всіх загиблих у війні і після неї, фашистів, комуністів, республіканців, анархістів, націоналістів поховали в долині смерті разом із диктатором Франко. На пам’ятному знаку міститься напис «Вони любили Іспанію».  Таким чином, влада Іспанії визнала усіх іспанців із різними поглядами – патріотами Іспанії. В Пакті також містилась і економічна частина, яка давала повноваження уряду на не популярні кроки, такі як тимчасове заморожування зарплати, а уряд взяв на себе зобов’язання провести податкову реформу в країні. Пакт Монклоа був розрахований на один рік. Дія пакту була настільки вдала, що через рік парламент Іспанії проголосував за нього, як за закон. Саме з цього почалось сучасне економічне зростання Іспанії, на базі пакту національного примирення. Пакт Монклоа – це відповідь тим горе-патріотам України, які кажуть про необхідність від’єднання сепаратистського регіону від України, на тій підставі, що там живуть не такі українці і що занадто багато крові пролилося.            

Ще один приклад – це повернення Гонконгу Китаю.

Гонконг – окупована у 19 сторіччі Великобританією частина Китайської Імперії як результат опіумної війни. Причиною війни, стала заборона китайською владою вживання та  торгівлі на своїй території опієм, який поставляли компанії Великобританії через Гонконг. Але на той час, європейцям нічого було запропонувати у торгівлі з Китаєм крім наркотику, тому вони почали відстоювати право своїх поставок опію у Китай за допомогою війни, цікаво те, що США повністю підтримали свою метрополію, назвавши війну справедливою. Під владою Великобританії, ця територія розвивалася як класичний торговельний, а в подальшому і фінансовий офшор, що зробило Гонконг потужним фінансовим центром світу. Китай ніколи не визнавав цю територію втраченою та вважав її своєю.  В результаті,  у 1984 році 19 грудня у Пекіні була підписана декларація Уряду Об’єднаного Королівства Великобританії та Ірландії і Урядом Китайської Народної Республіки по питаннях Гонконгу, згідно якої Гонконг переходив до КНР 1 червня 1997року. Хочу нагадати, що на той час, Китай не мав ринкової економіки, а мав планову економіку фактично військового комунізму, а права людей були значно менші ніж в той же час в СРСР. Років за п’ять шість до повернення Гонконгу  Китаю, із цієї території почалася втеча не тільки капіталу, але і людей, які боялися приходу комуністичної влади Китаю, навіть не зважаючи на те, що на той час в Китаї повним ходом втілювалися в життя ринкові реформи. Що зробила велика і потужна країна ? Вона не стала заявляти, що якщо щось не подобається можете їхати із своїх домівок  де  інде. Мудре керівництво Китаю в особі Ден Сяопіна, заявило про проведення політики «Одна країна – дві системи», і надала гарантії, що для жителів Гонконгу, будуть діяти всі ті закони до яких вони звикли, і що вони будуть жити так як жили, ще 50 років.  Таким чином Піднебесна, не тільки повернула анексовану майже двісті років тому свою територію, але і отримала дуже розвинутий в економічному плані регіон.

Прямо протилежно вирішувалися громадянські конфлікти в Африці. При протистоянні гинули сотні тисяч і мільйони людей, постійно змінювалися кордони країн та уряди. У деяких країнах уже багато років знаходяться миротворці. Але ні миротворці, ні надання урядам країнам озброєнь не привели ні до миру, ні до процвітання. Прикладами цього можуть бути Сомалі, Ангола, Ефіопія, Чад та мабуть більшість африканських країн у різні періоди історії.  Причому Українська влада пробує вирішити конфлікт саме в Африканський манер – всі мають погодитися із точкою зору влади, а хто не хоче повинен або виїхати, або загинути. Ну дуже схоже на Африку.

В Україні,   останнім часом,  культивуються політикумом і експертним середовищем такі способи вирішення кризи   як: війна до перемоги, капітуляція Росії перед заходом і повернення в результаті Криму, розпад РФ і як результат повернення Криму.  Всі ці сценарії  малоймовірні  і навіть спроба їх втілення  несе  Українському Народу величезні страждання, і  з духовної і правової точки зору, мають одну ваду, а саме застосування насилля  до інших громадян України. Навіть якщо Росія поверне Крим, то де гарантія, що більшість кримчан не будуть переслідуватись українською владою і націоналістичними організаціями? А такі дії обов’язково приведуть до протидії. Тобто, мало мати юридичне повернення, питання стоїть в реінтеграції населення Криму та непідконтрольних районів Донбасу.  Реінтеграція можлива тільки за умови знаходження шляхів примирення та не допущення пропаганди національної та політичної нетерпимості в Україні.  Думки деяких політиків і експертів, що давайте ці території відокремимо, так і зовсім свідчать про комплекс меншовартості таких людей, адже свідчить про їх страх перед дискусією  про шляхи розвитку України. Для України найбільш вірогідним і бажаним виходом із  національної кризи є комбінований підхід, а саме поєднання принципів пакту «Монклоа» і принципу «Одна держава – дві системи».  Але на жаль, можливість пошуку національного компромісу для закінчення кризи за нинішньої влади  вкрай малий.

Чому так?  Одні країни роблять конфлікт із малого, а інші вирішують мирно дійсно дуже болючі і старі проблеми. Різниця у вирішенні проблем, знаходиться у площині духовності та ментальності. Так, Іспанія – в недалекому минулому була імперією, і менталітет і культура любого іспанця в своїй основі має історичну пам'ять про велич своєї нації. Китай понад два тисячоліття був і залишається нині імперією із своєю унікальною ідеологією, менталітетом та культурою. У Іспанії та Китаї спрацювала  ментальність  господарів, а в Африці і Україні - рабська. У древньому Римі заперечуючи можливість скасування рабства, приводили аргумент:  «Раб  не може мати свободу, адже  першим  його бажанням  буде –  мати своїх рабів». Чому римляни  вважали саме так? Тому, що  для того, щоб людина була вільною, вона має думати як вільна людина, для чого потрібно мати не тільки волю, але і багато знань, а що бачив у своєму житті раб? Тому отримавши волю, раб буде хотіти стати схожим на свого господаря, тобто мати своїх  рабів.  Українська нація формувалась в умовах фактичного рабства на протязі останнього тисячоліття. Це і фактичне рабське положення українців під час перебування під Польщею, і століття кріпатства в Російській імперії. Це і голодомори в Радянському Союзі, які на генетичному рівні поставили харчі на постамент символу благополуччя і фактично знищили духовну складову в народі.  Такі почуття, як ненависть, гординя, приниження іншого, бажання нав’язати  свою ідеологію за допомогою сили, заздрість, звинувачення інших людей  у своїх проблемах  - це характерні риси раба, а не вільної людини. Вільна людина майже завжди самодостатня і ніколи за мету свого розвитку не буде ставити завдання бути схожим на когось або примушувати інших людей до якихось дій, які їм не подобаються.  Українці повинні зрозуміти, що для того, щоб бути вільними, мало прогнати хазяїна, потрібно перш за все перестати бути рабом,  інакше будуть приречені  на поразку

Просмотров: 1049