Проблеми двомовності в Україні дуже гостро торкнулись нашого суспільства. Спробую внести своє раціональне зерно в цей бджолиний вулик.

Сьогодні проходив поряд з торговим центром й на зупинці побачив листівку партії "Свобода", лідером якої є Олег Тягнибок. Листівка мала наступний зміст: "Двоязиччя? Йдіть геть янучари". На листівці зображено людину з розрізаним язиком. 
В мене особисте прохання до агітаторів чи ідейних керівників партії "Свобода" : "Якщо ви р'яно захищаєте рідну мову, то робіть це граматично правильно! Не двоязиччя, а двомовність!"
Щодо "янучар" то тут усі зрозуміли порівняння з президентом країни й правлячою партією.

Хотілось би зазначити й процитувати думки видатного журналіста й письменника Познера Володимира Володимировича: "Мне довольно часто приходится иметь дело с людьми, которые считают или, вернее, называют себя патриотами. Как правило, их отличает неприятие какого-либо мнения, которое не совпадает с их собственным. Они часто очень громко говорят и переходят на крик, они брызгают слюной, хочется от них закрыться довольно часто, и они совершенно точно знают все лучше всех. Не дай бог сказать что-то критическое в адрес власти или в адрес страны – съедят живьем.

Чаще всего я вообще не вступаю с ними в спор, потому что совершенно бесполезно, они слышат только себя. И не дай бог сказать что-нибудь позитивное о Западе. Это вообще неприемлемое и недопустимое. Но иногда не могу удержаться. Иногда привожу им, скажем, Лермонтова. Знаете сами: “Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ, и вы, мундиры голубые, и ты, им преданный народ”. И потом спрашивают: “Как вы думаете, Лермонтов не любил Россию? Он не был патриотом?” Скажите, пожалуйста.

Еще очень люблю цитировать великого русского историка Ключевского, который как-то написал следующее: “Русский ум лучше всего сказывается в глупостях”. Ну и как? Ключевский, значит, наверное, не был патриотом? Даже, может быть, был русофобом?

Еще я люблю... Был такой американский философ, его звали Эдвард Эбби. Он сказал следующее: “Настоящий патриот всегда должен быть готов защитить свою страну от своего правительства”. Ничего? Думаете, он не был патриотом Америки?

Но больше всего я люблю, конечно же, цитировать Пушкина, потому что Александр Сергеевич в России – это всё, это от альфы до омеги, это вообще, так сказать, мерило всему. Так вот, Александр Сергеевич Пушкин как-то написал следующие слова. Вы послушайте: «Я, конечно, презираю отечество мое с головы до ног - но мне досадно, если иностранец разделяет со мной это чувство». Написано князю Вяземскому в 1826 году. Это для сомневающихся.

Ну и что, господа патриоты? Пушкин что, не любил Россию, может быть? Как вы считаете?

Залишилось в це коло додати тільки вірш Тараса Григоровича Шевченка "Однаково".

Як на мене та сама меншина, яка спілкується російською вже давно переросла в більшість.  Ніхто з цих "псевдоприхильників" та "псевдопатріотів" української мови й України як такою навіть не замислювались що такого позитивного може принести російська мова, наприклад, в школах.

В нас завжди були є й будуть дві конфронтуючі сторони - західна та східна Україна. Й твердження про те що після іншої державної мови українська мова - помре є безпідставним враховуючи значну кількість носіїв й бажаючих спілкуватись українською.

Що як не школа ім. А.С. Пушкіна в Мукачево є типовим прикладом мовного лібералізму.

Відносно питань політичних - я дотримуюсь позиції необхідності референдуму. Таке питання не має вирішуватись групою депутатів, тим паче які в своїй більшості є дійсно русофілами. 

На прикінці цього висловлення, зазначу наступне:
Нещодавно бачив в мережі інтернет відео де молоді пропонують назвати хоча б 10 сучасних українських письменників XX-XXI ст. Обмеженість у відповідях була настільки великою, що, окрім, Ліни Костенко зрідка хтось згадував про інших.

Чи це не проблема виключно українського народу, яка має внутрішній характер? Чи це надзвичайний вплив "західної" та "русофільної" культури?

Вирішувати вам. 

Просмотров: 1592