Перебіг глобалізації у світовій економіці розцінюється і сприймається по-різному. Але відносяться до неї по-різному не лише окремі фахівці, експерти і учені, але і мешканці різних країн. Ідеї глобалізації вітаються і поширюються в розвинених країнах і викликають серйозні суперечки і шквал критики у світі, що розвивається. Перш за все це пов'язано з тим...

Глобалізація – інтеграційний процес планетарного масштабу, в якому спостерігаються не тільки позитивні, а й вагома частина негативних наслідків. На сьогоднішній день більшість країн прагнуть глобалізації, не розуміючи що їх чекає у майбутньому. Звичайно, якщо прагнення країни стати донором ТНК це за проста – глобалізація.

Перебіг глобалізації у світовій економіці розцінюється і сприймається по-різному. Але відносяться до неї по-різному не лише окремі фахівці, експерти і учені, але і мешканці різних країн. Ідеї глобалізації вітаються і поширюються в розвинених країнах і викликають серйозні суперечки і шквал критики у світі, що розвивається. Перш за все це пов'язано з тим, що переваги від глобалізації розподіляються нерівномірно. Тому першочерговим питанням, яке виникає є: хто буде у виграші від глобалізації?

Нинішні глобалізаційні процеси розвиваються, передусім, між промислово розвиненими країнами і тільки потім засотують країни, що розвиваються. Глобалізація посилює роль першої групи країн, надає їм додаткові привілеї. Перед усім розгортання процесів глобалізації у рамках сьогоднішнього глобального розподілу праці грозить заморозити теперішнє місце менш розвинутих країн, які дістається швидше місце об'єкта ніж суб'єкта глобалізації.

Що дає глобалізація?

 Отже, позитивні ефекти глобалізаційних процесів на економіку окремо взятих країн залежать від їхнього місця, яке вони посідають у світовій економіці, практично основну частку переваг одержують країни «золотого мільярда» або індивіди.

Глобалізація передбачає, що країни не просто стають взаємозалежні, а й отримують своє постійне місце існування тобто бідні країни таки залишаться такими, а багаті забезпечили себе стабільними донорами своїх витрат. За останні 20 років це тенденція все більше стає явною, прірва між «золотим мільярдом» та іншим країнами світу стає все більша. Розвинуті країни забезпечили собі чисту екологію, перемістивши важке виробництво у країни «глобіарти», стабільний прибуток, за рахунок взаємозамінності виробництв у різних регіонах світу, збиток в Азії натомість прибуток у Європі.

На сьогоднішній день в середньому 75-85% споживчого ринку зосереджено у руках найбільших ТНК світу і ця тенденція не має спадного характеру. Малий, середній та навіть великий бізнес не рідко просто не в змозі конкурувати із капіталом та брендом ТНК. Поступовий ріст активів ТНК, збільшення долі ринку приведе до того, що великі гравці світового ринку будуть із бізнесових центрів світу диктувати ціну на українське молоко чи шоколад. Ціна не є лише одним із мінусів продукції «дітей глобалізації» - ТНК, якість продукції з року в рік пов’язується із науковими досягненнями світових лабораторій.

Нераціональний та нечесний поділ благ отриманих від глобалізаційних процесів продукує загрози конфліктів на регіональному, національному і глобальному рівнях. Ми спостерігаєм, що на даному етапі відбувається швидше не конвергенція чи вирівнювання прибутків, а скоріш їх поляризація.

В даній ситуації країни, що швидко розвиваються, входять в круг багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них. «Замість того щоб знищувати або послабляти прояви нерівності, інтеграція національних економік у світову систему, навпаки, посилює їх і робить у багатьох відношеннях гострішими». 

Глобалізація призводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу - світу 20:80, суспільства однієї п'ятої. 80% усіх ресурсів контролює так званий «золотий мільярд», який охоплює лише п'яту частину населення планети. Процвітаючі 20% країн розпоряджаються 84,7% світового ВНП, на їх громадян доводиться 84,2% світової торгівлі і 85,5% заощаджень на внутрішніх рахунках. Від глобалізації зрештою виграє лише 14,5% що живуть у західному світі, тоді як залишаються практично не зачепленими нею такі масиви, як Китай, Індія, Південно-східна Азія і Латинська Америка. Утворюються також «чорні діри» в пострадянському просторі, в Африці, в Центральній і Південній Азії. 

До проблем, що продукуються глобалізацією можна віднести:

  • деіндустріалізація національних економік країн, що імпортують капітал;
  • дестабілізація фінансової сфери, можлива регіональна або глобальна нестабільність через взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Місцеві економічні коливання або кризи в певній країні можуть мати глобальні наслідки;
  • нерівномірність поділу переваг від глобалізації;
  • можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, у тому числі до сильніших держав, ТНК або міжнародним організаціям.

Найбільш хворобливі наслідки глобалізації можуть відчути на собі менш розвинені країни, що відносяться до так званої світової периферії. Основна маса з них, беручи участь в інтернаціоналізації в якості постачальників сировини і виробників трудомісткої продукції (а деякі з них - постачальників деталей і вузлів для сучасної складної техніки), опиняються в усебічній залежності від передових держав і мають прибутки, по-перше, менші, по-друге, дуже нестабільні, залежні від кон'юнктури світових ринків.

Глобалізація для таких країн породжує, окрім вище перелічених, і ще безліч інших проблем :  

  • збільшення технологічного відставання від розвинених країн;
  • ріст соціально-економічного розшарування, маргіналізацію (тобто руйнування державного суспільства, що є процесом розпаду соціальних груп, розривом традиційних зв'язків між людьми, втрату індивідами об'єктивної приналежності до тієї або іншої спільності, почуття причетності до певної професійної або етнічної групи і, залежні від кон'юнктури світових ринків.;
  • зубожіння основної маси населення;
  • посилення залежності менш розвинених країн від стабільності і нормального функціонування світової господарської системи;
  • обмеження ТНК здатності держав проводити національно орієнтовану економічну політику;
  • ріст зовнішнього боргу, передусім міжнародним фінансовим організаціям, який перешкоджає подальшому прогресу.

Як вже відзначалося, найбільший виграш від участі в глобалізації мають промислово розвинені країни, що дістають можливість знижувати витрати виробництва і зосереджуватися на випуску найбільш прибуткової наукомісткої продукції, перекидати трудомісткі і технологічно брудні виробництва в країни, що розвиваються.

В якості загрози багато хто називає деіндустріалізацію економіки, оскільки глобализационные процеси асоціюються зі зниженням зайнятості в оброблювальних галузях як в Європі, так і в США. А деіндустріалізація є причиною виникнення депресивних регіонів, посилює соціальне розшарування суспільства.

Серйозним негативним наслідком глобалізації може бути перехід контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, у тому числі до найбільш сильних держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. Через це деякі убачають в глобалізації спробу підривання національного суверенітету. Сучасний корпоративний капітал фактично контролює політичне життя сучасних розвинених країн. Національно-державні утворення як такі втрачають роль активних агентів життя і світової спільноти. Переважає думка, що інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку ведуть до «стирання» державних кордонів, до послаблення державного суверенітету у фінансовій сфері.

Зростаюча глобальна інтеграція ринків капіталу погрожує економічній політиці окремих країн, оскільки іноземний капітал у вигляді прямих або портфельних інвестицій таїть в собі певну загрозу для національної економіки у зв'язку із здатністю зникати з країни так же швидко, як і з'являтися.

Г. П. Мартін і Х. Шуманн у своїй статті «Пастка глобалізації: атака на процвітання і демократію» описують найбільшу, на їх думку, проблему глобалізації безробіття. Прогнозується, що для функціонування світової економіки в цьому столітті буде досить 20% населення. Більше робочої сили не знадобиться. П'ятій частині усіх, що шукають роботу вистачить для виробництва товарів першої необхідності і надання усіх дорогих послуг, які світова спільнота зможе собі дозволити. Ці 20% в якій би то не було країні братимуть активну участь в житті суспільства, зароблятимуть і споживатимуть, і до них, мабуть, можна додати ще приблизно один відсоток тих, хто, наприклад, успадкує великі гроші. У тих же 80%, які залишаться без роботи, будуть колосальні проблеми. «Назріває економічне і соціальне потрясіння нечуваних розмірів... Всього за три роки, з 1991 по 1994, число робочих місць в західнонімецькій промисловості скоротилося більш ніж на мільйон. І це при тому, що в Німеччині справи йдуть порівняно непогано... У країнах членах організації економічного співробітництва та розвитку безуспішно шукають роботу вже понад 40 мільйонів чоловік».

Наступну загрозу зв'язують з мобільністю робочої сили. Масова міграція населення, що набуває глобального характеру, перетворюється на серйозне джерело загострення соціально-економічної обстановки у світі. За даними ООН, в 1995 році за межами рідних країн проживало 125 млн. чоловік. Дестабілізуючими чинниками є нові форми зайнятості (індивідуалізація умов найму, тимчасові контракти) і глобалізація ринку робочої сили. Приплив дешевої робочої сили ззовні загострив конкуренцію на ринку праці розвинених країн, що привело до ускладнення міжетнічних стосунків і росту націоналізму в цих країнах.

Як образно відмічає ряд авторів, джин глобалізації вирвався на свободу і не варто намагатися знову загнати його в пляшку. Країнам необхідно адекватно реагувати на глобалізаційні процеси, щоб адаптуватися до нових умов і скористатися шансами, які надає інтернаціоналізація світової економіки.

Підводячи підсумок, підкреслимо, що процес глобалізації, що найбільш активізується в останні два десятиліття, таїть в собі немало неясностей і протиріч, стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових кругах.

Просмотров: 3037