Свого часу, я аналізував практику Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ стосовно стягнення процентів за кредитним договором після ухвалення судового рішення.

Так, в ухвалі від 01.10.2014р. по справі №6-28531св14 ВССУ зазначив, що з моменту набрання законної сили рішення суду про дострокове стягнення з боржника всієї суми кредитної заборгованості, право банка на отримання відсотків припинилось, що не позбавляє банк вимагати від позичальника сплати пені та штрафів, передбачених договором.

До аналогічного висновку прийшла 21.01.2015р інша колегія суддів ВССУ розглядаючи справу №6-42315св14, та вказавши на те, що оскільки існує судове рішення про дострокове стягнення всієї суми кредиту, ухвалене раніше, то банк не має право як на отримання процентів, так і на отримання неустойки. На думку цієї колегії ВССУ банк міг претендувати лише на стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Проте вже Верховний Суд України 23 вересня 2015 року при розгляді справи 6-1206цс15, зайняв діаметрально протилежну позицію.

У своїй Постанові по вищевказаній справі ВСУ зазначив про наступне, цитую: “Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідачів на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість по комісії, пеня за несвоєчасне погашення процентів, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, пеня за несвоєчасне погашення комісії. За таких обставин суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено”.

Особисто мені висновок найвищої судової інстанції видається досить дивним, оскільки, якщо буквально тлумачити наведений мною витяг з вищевказаної Постанови, колегія суддів ВСУ фактично віднесла прострочену заборгованість за процентами та прострочену заборгованість по комісії до штрафних санкцій (!) які безперечно такими не є та не можуть бути.

Разом з тим вищезазначена Постанова, у розумінні статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, є рішенням Верховного Суду України, яке прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України, від чого, звичайно позичальники будуть зовсім не в захваті. Як тут не згадати прислів’я про те, що найвища судова інстанція -це суд, який виправляє помилки нижчих судів, та увіковічнює свої власні.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер ЮФ «Агентство з питань боргів та банкрутства»

Просмотров: 9113