Аналізуючи останні тенденції судової практики в податкових спорах, можна відмітити позитивні зміни. На відміну від практики минулих років, суди останнім часом все частіше виносять рішення на користь платників податку. Змінився також і підхід судів до аналізу матеріалів справи, оцінки доказів та встановлення юридично значимих фактів. Цікавою новелою в судовій практиці є поява так званого принципу економічної обґрунтованості оподаткування.

Відповідно до офіційного визначення принцип економічно обґрунтованості передбачає  встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Фактично, йдеться про порівняння розміру коштів, які надійшли від справляння такого податку та коштів, які мають бути витрачені на забезпечення збору такого податку. Вимога економічної обґрунтованості податку пов’язується із ефективністю, самоокупністю податків, при якому суми, що отримуються державою по кожному окремому податку мають перевищувати витрати на його збір, обслуговування, контроль. Оригінальний підхід до трактування принципу економічної обґрунтованості оподаткування нещодавно продемонстрував Вищий адміністративний суд України під час розгляду справи   № К/800/31362/14. Обставини справи полягали в наступному. В 2005 році позивачу на умовах строкового платного користування було передано земельну ділянку. На цій земельній ділянці розміщувався майновий комплекс, що належав позивачеві. В 2009 році позивач відчужив об‘єкти нерухомості, однак забув здійснити державну реєстрацію припинення договору оренди земельної ділянки. За висновком ДПІ відсутність державної реєстрації розірвання договору оренди земельної ділянки свідчить про чинність цього договору та, відповідно, про існування у позивача обов'язку із внесення орендної плати в порядку та розмірі, визначених цим договором, у тому числі  й за періоди, коли ділянка позивачем фактично не використовувалась. Невиконання позивачем цього обов'язку стало підставою для нарахування йому податкового зобов'язання з орендної плати в сумі 180 392,01 грн. Суди першої та апеляційної інстанції підтримали позицію податковою та визнали правомірними дії щодо нарахування земельного податку. Однак, Вищий адміністративний суд України, розглядаючи цей спір в касаційній інстанції, відмінив попередні судові рішення та підтримав позицію платника податків. Так, у постанові від 26.11.2014 року ВАСУ зазначив: «Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні особи. Наведене означає і відсутність обов'язкової реєстрації факту розірвання договору оренди землі для встановлення обставин щодо припинення податкового обов'язку платника. Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не може викликати права та обов'язки платників у сфері оподаткування. Оскільки при такому підході порушується принцип економічної обґрунтованості стягнення земельного податку внаслідок покладення обов'язку зі сплати земельного податку на особу, яка не використовувала земельну ділянку у спірному періоді та не мала юридичної можливості  одержувати дохід від її використання». Прийняття вищезазначеної постанови є надзвичайно прогресивним явищем. Чи не вперше, за всю історію адміністративного судочинства суд обрав  пріоритет справедливості, незважаючи на існуючі порушення юридичних формальностей. Залишається сподіватися, що практика, започаткована Вищим адміністративним судом буде поширюватись та використовуватись під час розгляду та вирішення аналогічних справ.

Просмотров: 908