Несправедливі умови кредитного договору можуть бути визнані недійсними

Питання стягнення пені у відносинах між юридичними особами окрім Цивільного кодексу та Господарського кодексу також регулюється Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зазначеним законом передбачено, що розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється  від простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня.

При цьому, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» поширюються виключно на правовідносини, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичних осіб-підприємців, але не поширюються на фізичних осіб.

Таким чином, у кредитних договорах, де однією із сторін є фізична особа, встановлення пені в будь-якому, навіть самому захмарному розмірі, законодавчо не обмежено і не заборонено.

Цим користуються як банки та кредитні спілки, так і фізичні особи, які займаються кредитуванням, а скоріше лихварством. У 2013 р. Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді законодавчо врегулювати питання щодо справедливого розміру неустойки за прострочку виконання позичальниками-фізособами грошових зобов'язань у відносинах споживчого кредитування. Проте до цього часу законодавцем цього зроблено так і не було.

З огляду на це розповсюдженою практикою є випадки встановлення банками та іншими фінансовими установами в кредитних договорах розміру пені аж до 1% в день від суми невиконаного зобов’язання, що фактично «виливається» позичальнику у 365% річних.

По суті, кредитний договір, який пропонується банком, є договором приєднання. І якщо позичальник дає згоду на його укладання, він у більшості випадків не може впливати на його умови. Винятки можуть бути зроблені лише для «великих» клієнтів.

Разом з тим існує можливість визнання несправедливого положення договору недійсним, в судовому порядку.

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.   Саме такою несправедливою умовою є умова договору про встановлення непропорційно високої неустойки (пені).  

Нещодавно я представляв інтереси клієнта у справі за його позовом до банківської установи про визнання недійсним кредитного договору, зокрема, в частині його умов про стягнення пені саме в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаних грошових зобов’язань за кожний день прострочки.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Апеляційна інстанція зазначене рішення скасувала та ухвалила нове, про визнання недійсним спірного пункту договору з моменту укладення.

При цьому, в своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що «враховуючи ту обставину, що пункт кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочки, що становить 365 % на рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків  вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у вказаній частині».

Таким чином з несправедливими умовами кредитного договору позичальнику-споживачу можна та потрібно боротися навіть після його укладення та на стадії його виконання.

Разом з цим, нажаль, питання справедливого розміру неустойки за прострочку виконання позичальниками-фізособами грошових зобов'язань у відносинах споживчого кредитування так і лишається законодавчо не врегульованим.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н, партнер юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства» 

Просмотров: 1139