Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. №662 внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до зазначених змін, для вчинення виконавчого напису на іпотечних договорах, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Також певною новелою є те, що зазначеною Постановою фактично дається «зелене світло» для стягнення заборгованості що випливає з кредитних договорів, які не забезпечені заставою або іпотекою, та не посвідчені нотаріально, тобто споживчих, карткових, тощо.

Для одержання виконавчого напису за такими договорами додаються лише ...оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Наскільки мені відомо, в таких спосіб уряд намагається розвантажити суди від кредитних спорів. Разом з тим цей спосіб мені здається далеко юридично не бездоганним.

У кредитних спорах позичальники та банки уважно спостерігають за судовою практикою Верховного Суду України, та напрацюванням правових позицій, що висловлюються найвищою судовою інстанцію за результатами розгляду кредитних спорів. Ця практика досить часто змінюється: іноді рішення навіть вищих судових інстанцій суперечать одне одному, позаяк кредитні спори мають дуже багато нюансів. Не поодинокими є випадки призначення судової експертизи стосовно правильності нарахування кредитором відсотків та неустойки, різняться висновки судів стосовно застосування строків позовної давності до кредитних правовідносин.

Уряд же все спростив лише до подання кредитором нотаріусу кредитного договору та одностороннього розрахунку кредитора заборгованості боржника.

Також слід зауважити, що в разі порушення позичальником графіку сплати кредиту, кредитор може звертатися до суду або ж нотаріуса за стягненням поточної заборгованості, а може й вимагати повернення всієї суми кредиту. Проте таке повернення має відбуватись відповідно до порядку прописаного в кредитному договорі та Закону України «Про захист прав споживачів».

Так відповідно до абзацу шостого частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Нотаріус же, як вбачається з Постанови КМУ, при вчиненні виконавчого напису за беззаставним кредитом направлення такої вимоги перевіряти не зобов’язаний.

На мою думку, про поняття безспірності заборгованості боржника перед кредитором, можливо вести мову лише у двох випадках: 1) З існуванням суми боргу погоджуються обидві сторони. 2) Заборгованість підтверджена рішенням суду яке набрало законної сили. В усіх інших випадках це спірна заборгованість, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.

Так суди у своїх рішеннях по справах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким що не підлягає виконанню, неодноразово вказували на те, що належними доказами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» — платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо, а не лише односторонній розрахунок такої заборгованості здійснений кредитором.

Порушенням прав боржника, також, на мою думку є те, що про вчинення виконавчого напису нотаріус не повідомляє боржника, боржник позбавлений права надати нотаріусу будь які свої заперечення проти його вчинення, процес вчинення виконавчого напису не є змагальним.

На моє переконання, необхідно внести такі зміни у законодавство, відповідно до яких, наприклад, у 30 денний термін з дня направлення нотаріусом попередження про вчинення виконавчого напису боржник має право надати свої заперечення проти його вчинення. І лише у разі, якщо таких заперечень не надійшло, можливо наділити нотаріуса правом вчинення виконавчого напису.

Ураховуючи зміни що внесені КМУ, можна спрогнозувати, що між позичальниками та банками почнеться нове коло судових війн пов’язаних з новим порядком вчинення виконавчих написів нотаріуса та їх оскарженням, і на розвантаження судів очікувати не доводиться.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер юридичної фірми "Агентство з питань боргів та банкрутства"

Просмотров: 1741