Розглядаючи справу № 6-58цс14, Верховний Суд України висловив офіційну правову позицію щодо застосування мораторію на стягнення іпотечного майна.

Виходячи з обставин справи, боржник належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання щодо погашення кредиту, внаслідок чого станом на 30 грудня 2013 року виникла заборгованість на загальну суму 122 тис. 374 грн. 98 коп., що за курсом НБУ становила 15 тис. 310 доларів США 27 центів. З метою стягнення боргу за рахунок іпотечного майна банк звернувся з позовом до суду. Проте, в задоволенні такого позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на момент ухвалення рішення набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужено. Скасовуючи судове рішення суду касаційної інстанції і направляючи справу на новий касаційний розгляд,  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що зі змісту Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» випливає, що мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не підставою для звільнення особи від його виконання, чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.   На думку ВСУ, встановлений Законом від 3 червня 2014 року мораторій на звернення стягнення на житло громадян, наданого в іпотеку для забезпечення їх зобов’язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише забороняє примусове стягнення в період дії мораторію. Тобто існування мораторію є підставою для зупинення виконавчого провадження, однак не може бути причиною відмови в задоволенні позовних вимог банку. Очевидно, що прийняття такого рішення ВСУ має позитивне значення, перш за все, для банків. Так, відповідно до ст. 360 (7) Рішення суду касаційної інстанції носять обов‘язковий характер. Інші суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВСУ. Виходячи з вищезгаданого, під час розгляду аналогічних справ, суди відтепер захищатимуть інтереси банків. Тож боржникам не слід сподіватися на мораторій як на спосіб уникнення від обов‘язку щодо погашення заборгованості. 

Просмотров: 1521