До такого висновку прийшов Верховний Суд України 26 лютого 2016р. при розгляді справи 6-50цс16.

Відповідно до Цивільного Кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Нажаль, на практиці досить часто сторони нехтують цими простими законодавчо визначеними правилами. Іноді складається лише розписка, а іноді лише договір.

Звичайно, як правило, сторонами договору позики є друзі, знайомі, родичі, і при його укладенні кредитор сподівається на добросовісність та порядність позичальника. Коли ж справа доходить до суду, боржники досить часто заперечують як укладання договору позики, так і фактичну передачу коштів.

Одну з подібних справ нещодавно розглянув Верховний Суд України.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що факт отримання позичальником грошових коштів за вказаним письмовим договором обов'язково повинен бути підтверджений складанням розписки.

Разом з тим Верховний Суд України визнав таку позицію судів помилковою з огляду на те, договір позики укладений у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів. З огляду на це висновок апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд про обов'язковість складання розписки, яка підтверджує цей факт, є помилковим.

Розглянувши дану справу найвища судова інстанція сформулювала правовий висновок, в якому зокрема, зазначила про те, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Разом з тим нагадаю, що завданням суду є захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб, а не виправлення їх помилок в ході цивільних правовідносин, а тому укладаючи договір позики, як власне, і інші цивільно- правові угоди, слід виконувати вимоги законодавства що ставляться до зазначених угод, або ж порадитись з юристом до його укладення.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства»

Просмотров: 1545