У Верховній Раді України зареєстровано законопроект за №2365а від 20.06.2013р., поданий народним депутатом Фельдманом О.Б. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів споживчого кредитування)».

Зазначеним законопроектом пропонується законодавчо встановити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів споживчого кредитування на суму, яка перевищує шестикратний розмір мінімальної заробітної плати встановленої законом на початок року.

На думку автора законопроекту, зазначена пропозиція буде сприяти захисту прав споживачів кредитних послуг.

Крім того, в пояснювальній записці народний депутат вказує на те, що нотаріат є законним інститутом, який виконує функцію експертизи договорів на відповідність вимогам чинного законодавства.

Ставку державного мита, що сплачуватиметься у нотаріуса за посвідчення договорів про надання споживчого кредиту, пропонується встановити у розмірі 0,01 відсотка суми споживчого кредиту зазначеної у договорі, але не менше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.) і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.).

На моє переконання, окрім здорожчення споживчого кредиту на вищевказану суму, жодних переваг, або захисту прав позичальника зазначений законопроект не несе.

Так відповідно до частини 3 статті 229 Цивільного Кодексу України, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам встановленим статтею 203 ЦКУ, якою, в свою чергу, зокрема передбачено, що зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

Проте перевірка нотаріусом змісту правочину носить формальний характер.

Так на споживача, який придбаває продукцію в кредит, поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначений закон містить перелік умов договору які є несправедливими по відношенню до споживача та які продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем. Більш того, перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Тобто вирішувати чи є дана умова несправедливою, може тільки суд у випадку звернення споживача з позовом про визнання договору або окремих його положень несправедливими. Таким чином, нотаріус в силу об’єктивних причин не в змозі та не вправі проводити експертизу договору споживчого кредитування на предмет його 100% відповідності нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, прийняття даного закону несе позичальникам і інші дуже неприємні наслідки.

Так у разі наявності заборгованості за кредитним договором який ґрунтується на нотаріально посвідченому правочині, кредитор має право звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, який є виконавчим документом та стягнення за яким може бути здійснено у примусовому порядку Державною виконавчою службою України.

Інститут вчинення виконавчого напису у тому вигляді в якому він існує на сьогоднішній день порушує права боржника.

Так про вчинення виконавчого напису нотаріус не повідомляє боржника, боржник позбавлений права надати нотаріусу будь які свої заперечення проти його вчинення, процес вчинення виконавчого напису не є змагальним.  

В ході ж судового розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд перевіряє обґрунтованість вимог кредитора, правильність нарахування пені та штрафів, та може зменшити суму пені навіть у випадку її нарахування відповідно до вимог закону та договору, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.   Виконавчий напис нотаріуса, як правило ж ґрунтується на односторонньому розрахунку наданому кредитором.  

Таким чином зазначений законопроект направлений на захист інтересів банків, дасть можливість додаткового заробітку нотаріусу і жодним чином не захистить споживача кредитних послуг.  

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства»    

Просмотров: 2685