Вперше користувачі інтернет-ресурсу UBR.UA сьогодні читатимуть мій блог. Він буде постійним і в ньому ви завжди зможете дізнатись мою позицію як народного депутата, так і як лідера політичної сили «Українська платформа» стосовно різних подій, що відбуваються в державі. Сподіваюсь, мої думки будуть цікавими і корисними для вас. Сьогодні хочу поділитися з вами міркування щодо нинішньої політичної ситуації: чому українська опозиція опинилася в глухому куті, чому її співпраця неможлива з діючою владою і як розв’язати цей конфлікт. Команда, яка вже рік у владі – різна. Безумовно, в ній є частина розумних і досвідчених людей. Але наряду з тим – величезна кі0лькість невігласів. І ці невігласи роблять те ж саме, що й робили до них попередники – дерибанять бюджет, і ключове завдання їхнього приходу до влади – це, на жаль, особисте збагачення, яке до того ж супроводжується абсолютною відсутністю патріотизму. Дуже багато людей серед команди влади мають кримінальне минуле. Подейкують, що до деяких «смотрящих» керівники силових відомств - СБУ чи міліції – стоять у черзі на прийом. Це страшно, бо таким чином будується не просто диктаторський, а мафіозно-диктаторський режим. Чорних фарб, які живописують в інформаційному просторі, достатньо для відчуття «безнадьоги» у пересічного українця. Дуже потужно останнім часом почали обговорювати у блогах і на інтернет-форумах тему того, що всі можновладці: депутати, чи, наприклад, міністри, є негідниками, які п’ють кров зі здорового тіла українського суспільства. Безумовно, у великій мірі в цих словах є правда. Але виникає запитання до цих, так званих, «дописувачів»: а чи не робили б ви теж саме, якби прийшли на їхнє місце? Скільки б із вас поклали початок корисним змінам у суспільстві, розпочинаючи з себе, своєї родини і домівки? Адже міняються і депутати, і міністри, але ситуація не змінюється. «В чужом глазу соринку видно, а своем и бревна незаметно». Дуже важливо сьогодні, щоб кожен українець усвідомив – хто він є і якої країни хоче, і при цьому не обмежувався звичайною критикою (хоча критикувати потрібно), а й пропонував свої альтернативні шляхи для розвитку. Здавалося б, опозиція має знайти той вихід і дати людям відповіді на їхні запитання. Але свідомі громадяни розуміють, що в теперішньому стані опозиційні сили навряд чи будуть їхньою надійною підтримкою. Адже багато хто з опозиціонерів був при владі і мав можливість змінити систему: наприклад, прискорити формування громадянського суспільства, реформувати всю правоохоронну систему. На жаль, цього не відбулося. А програми всіх політичних сил сьогодні як під кальку написані. І жодна з таких не проголошує, що буде грабувати людей,  ставитися до свого народу по-хамськи і як до біомаси… І чим далі ми рухаємося, тим більше приходить розуміння - одна команда прагне змінити іншу, але для того, щоб робити теж саме, лише, можливо, з різними акцентами. Хтось просуває «совковий» напрямок розвитку України, хтось національний, але… Хіба у Львові менше крадуть, ніж в Донецьку? Впевнений, ні. Адже, якщо ти обзиваєш себе патріотом, доведи це своїми справами, зміни систему, спробуй залишитись в історії, а не просто набити кишеню, використовуючи владу. Влада нині закликає опозицію до співпраці. Але її не буде. Адже розуміння «співпраця з опозицією» зводиться у можновладців до принципу «робіть і виконуйте те, що ми пропонуємо». В їхньому розумінні співпраця – це коли не критикують, не протестують, а тихо виконують запропоновані владою речі. І так є не тільки при сучасному уряді, так само було і при уряді Тимошенко. Всі, хто у владі, просто глузують з опозиції, але реальної співпраці немає. Це ви можете бачите самі, наприклад, по роботі у Верховній Раді: і по процедурі прийняття Державного бюджету, і інших важливих для країни законів. Із моїх особисто суттєвих поправок до законопроектів, жодна не була врахована, моїх колег – також. Хіба це співпраця, якщо ситуація доходить до абсурду? Проте доля правди є і в словах Тимошенко, і в словах Азарова, щоб не просто критикували, а й пропонували альтернативні варіанти вирішення тих чи інших питань. І, власне, потужна опозиційна сила (і неважливо, чи є вона в парламенті, чи немає), мала б сформувати насправді альтернативний уряд і по кожному напрямку пропонувати альтернативні законопроекти. Сьогодні багато говорять про об’єднання опозиції. Авжеж, для того, щоб не дозволити впроваджувати отой мафіозно-диктаторський режим, нам необхідно бути об'єднаними. Але нині, насправді, ця ідея полягає лише в об'єднанні навколо якоїсь особистості, що робить таке об'єднання безперспективним. Хоча, на моє глибоке переконання, такий процес мав би ґрунтуватися на принципах і програмних засадах. І за зразком американців, за рік до виборів ми мали б визначитися, хто найкраще репрезентує таку опозиційну команду і хто має найбільший особистісний рейтинг. Така людина і очолила б об’єднання. Але більшість з лідерів опозиційних партій реагують боляче на такі пропозиції, мовляв, зайди, Павло, на мій сайт, подивись мою програму та принципи, там же все написано. Але ж, якщо на паркані якесь слово написано, то це ще не означає що за ним воно є. Всі програми написані політтехнологами і жодним чином вони не пройшли через душу, серце і розум тих людей, які насправді збираються дотримуватися тих правил. Прихильники Юлі кажуть, що потрібно об’єднуватися довколо Юлі, прихильники Яценюка – довкола Яценюка, прихильники інших – те ж саме. Але це шлях в нікуди. І поки ці лідери сперечаються, хто головніший, наша невеличка команда працює над створенням тих принципів і ідей, які будуть справжніми. І якщо через душу і серце українців-патріотів, які підтримають ці принципи, вони пройдуть, люди не зможуть від них відступитися, а значить і не відступляться від майбутнього України. Не відступайтесь і ви від майбутнього України, беріть участь у створенні альтернативного розвитку України разом з нами. Павло Жебрівський, народний депутат України, лідер партії «Українська платформа»
Просмотров: 1138