Відверто. Публічність. Політика. 2001–2012, - В.Хабібуллін   (1) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2001–2009 Ще на початку 2000-х я запустив свій інтернет сайт, персональне офіційне інтернет – представництво де навіть у порушення правил публічної безпеки – відверто і публічно вказав про себе і свою родину. Більшість партнерів, колег чи товаришів висказували своє невдоволення надмірною відвертістю і публічністю. Я їх розумів тоді, оскільки ще було не дуже модно «оприлюднюватися». Ні для кого не секрет, що велика політика – це мрія і мета мого життя. У 2006-му я відверто і публічно зізнався про це в одному з інтерв`ю всеукраїнській газеті для юристів «Юридична газета». А згодом, наважився відкласти написання наукової дисертації і увесь вільний час присвятив написанню своєї автобіографічної книги «Вадим Хабібуллін. Шлях до успіху і правничого майбутнього. Радянський Союз / Незалежна Україна», яка побачила світ у січні 2008-го. Я навіть на підсвідомому рівні дуже прискорювався із реалізацією цього проекту під назвою «автобіографічна книга». І мої рідні дуже гордилися цим, а особливо мама, яка за лютий і березень 2008-го роздавала, відвезла, передала, віддала цю книгу всім рідним, друзям, колегам по роботі і…, і на Пасху у квітні 2008-го її раптово і дуже несподівано не стало… Тож на закиди «друзів» про те, що не потрібно було відкладати захист наукової дисертації – у мене був єдиний аргумент – зате мама встигла побачити мою книгу, в якій також згадується про мою родину. Ще з 2001-го я вже реально зміг чи краще виріс до мрії про входження у політику на найнижчому, першому її рівні – Святошинської районної Ради і тодішнє законодавство дозволяло, маючи громадську організацію, бути висунутим на обрання депутатом місцевої ради. Про партійність тоді ще не було акцентів. Тож я зареєстрував громадську організацію, яку у 2001-му і очолив, але місцеві вибори за подібною схемою відмінили. У 2005-му, після відомих на весь світ помаранчевих подій, мені поступила пропозиція від однієї «найдемократичнішої» партії у Святошинському районі - балотуватися до Святошинської районної Ради. Але я мав за це заплатити чималі гроші. І справа не в тому, що я не мав «таких» грошей, справа в тому, що я навіть і маючи «такі» гроші – ніколи б не пішов на входження у політику через такий шлях бо мені він огидний. І саме тому, питання довіри виборців через політичний, депутатський, народний мандат вимушений був відкласти. Хоча як чесно і відверто - я такий самий громадянин України як і Ви, як і всі інші і маю свої особисті симпатії, переконання й погляди. А також маю свій голос, який на всіх виборах, як би там не було, віддавав за одну й ту саму політичну силу, за одного й того самого політичного лідера, навіть коли він програвав в третьому турі. Так доля визначила, що більшість моїх друзів, колег, клієнтів завжди були в цій партії та й в інших партіях також. А потім, як Ви пам’ятаєте, політична реформа і все … Закриті партійні списки і шансів у переважної більшості громадян бути обраними – практично нульові. Я з цим змірився, оскільки з розумінням відношуся до відсутності зацікавленості будь-якої партії в таких кадрах як я. І це нормально, ну для просторів пострадянської країни. І це, повірте, ще надовго. (2) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2009–2010 Тож попереду йде 2010-ий. А там знову місцеві вибори до місцевих рад – до Святошинської районної ради. І зовсім несподівано, я отримую пропозицію бути висунутим кандидатом у депутати до Святошинської районної ради. Але законодавство про місцеві вибори чітко регламентує партійне висування навіть по мажоритарній складовій і для цього необхідно мати політичний партійний квиток. Думаю ніхто не питає ілюзій щодо реальної можливості бути висунутим будь-якою партією, не перебуваючи при цьому у її лавах. Я із вдячністю прийняв таку пропозицію і нарешті, ставши членом політичної сили, – мав шанс на висування цією партією мене кандидатом у місцеві депутати до Святошинської районної ради по одному з мажоритарних округів у Святошинському районі міста Києва – на масиві Борщагівка, де чотири покоління моєї родини проживає практично з заснування району – з 1978. Але видно не судилося! І місцеві вибори у місті Києві відмінили, скасували. На жаль, я ще не маю «досвіду переходу з партії у партію» в залежності від політичної кон`юктури і дійсно дуже зажадав політичної зацікавленості самої партії на її районному рівні у партійному розвиткові таких як я, але. Але знову не судилося! І більш того, після закінчення місцевих виборів по всій країні – на велику статтю першого заступника цієї політичної партії про обрання більшості місцевих депутатів по всій країні саме від цієї політичної партії – я написав і оприлюднив відкритого листа щодо бачення на своєму маленькому рівні, на рівні Святошинського району Києва, майбутнього партії, її процвітання, подальшу розбудову і розвиток і публічно вказав на необхідність недопущення помилок попередників. Цей відкритий лист повністю відповідав і відповідає Статуту партії, оскільки: …згідно п.4. Статуту партії «Права та обов’язки членів партії» - 4.1. Член Партії має право: – звертатись із запитами, заявами, пропозиціями з будь-яких питань діяльності Партії до керівних органів партійних організацій, керівних органів Партії та одержувати на них обґрунтовані відповіді; – виступати з критикою на адресу керівних органів партійних організацій всіх рівнів та окремих їх членів; – вільно висловлювати власну думку та обговорювати будь-які питання партійного життя; – вносити пропозиції щодо змін та доповнень до Програми та Статуту Партії, брати участь у виробленні і реалізації партійної політики; – звертатись до керівних органів партійної організації, керівних органів Партії з метою захисту своїх прав і законних інтересів, зокрема, від необґрунтованих звинувачень і переслідувань за власну партійну й громадську діяльність, політичні переконання та погляди… Так, звичайно, наявні локальні проблеми є, напевно, на рівні практично всіх місцевих організацій будь-яких партій. Але я зазначив, що ми маємо відверто викривати можливі загострення аби не пропустити саме точки неповернення, і не припуститися помилок, які були притаманні нашим попередникам і які призвели до відповідних політичних та економічних наслідків. Тільки так нам будуть вірити люди, бо не припускається помилок тільки той, хто нічого не робить. Партія та її лідер вистояли і у важчі часи, але випробування владою – це іспит, який дуже важко перескладати, тобто ми або його здамо, або ні… Серед іншого я торкнувся питань «місцева нова еліта - місцева організація партії». Так саме нова, і саме справжня, і я не маю на увазі «попередників», які «перефарбувалися». Хтось з них мав захищати свій бізнес чи великий чи маленький, хтось мав бажання отримати чи придбати «смачну» посаду, хтось ще з якихось причин як це буває у партії влади, але мало хто, так саме мало хто і мало кого цікавить майбутнє партії, її процвітання, подальшу розбудову і розвиток, тощо. Також я вказував, що мені імпонувала політична позиція, що нарешті прийшли часи і немає бути місця в партії тим, хто «працював тільки на свій живіт». Саме тому, вірячи цьому і вірячи в майбутнє партії я також бажав пов’язати своє політичне майбутнє з партією. Але це дуже важко було, оскільки як адвокат і правозахисник і громадський діяч я і у своєму рідному Святошинському районі міста Києва дійсно втратив. І в світлі попередніх і майбутніх будь-яких виборів у своїх публікаціях я застерігав від помилок, яких припускалися наші попередники, якого б політичного кольору вони не були. Працювати в інтересах однопартійців і всіх громадян, якого б політичного кольору вони не були. Саме це є головною тезою почесного лідера партії. Віра в ці слова також мене надихнула у 2010 на ряд публікацій політичних статей, в тому числі в газеті «Реальна влада» - серед яких «В нас одна спільна загроза, сказав Президент – це бідність», «Громадський правозахисник – народний адвокат у Святошинському районі міста Києва», «Відкриття Громадської приймальні» та інших. Так, як правило, вказується про необхідну співпрацю, але коли «не все так просто», і коли залишені не завжди правильні і авторитетні кадри – «так названі лідери громадської думки на місцевих рівнях», коли «нікого» не цікавить чи дійсно ти нова, достойна місцева еліта, а цікавить тільки самі знаєте «що…». І знову до влади мали приходити ті самі перефарбовані попередники та «інші високодостойники», оскільки дійсно нова, достойна місцева еліта просто немала, немає і не зможе мати саме знаєте - цього «що…». Не повертаючись до згаданого вище я зазначив, що маємо зрозуміти – не даючи партійного майбутнього молоді, новій, достойній місцевій еліті, у якій не є та не може бути саме цього «що…» - партія навряд чи виграє, але я розумію, що все рівно не програє. Про яку нову місцеву еліту може йти мова, коли і у 2010, 2012, і практично вже у 2013 та у інші періоди вже рвуться наші любі перефарбовані попередники. Звичайно за останні роки у них вже накопилося достатньо саме цього «що…» і конкурентом бути таким «високодостойникам» дуже важко. Крім цього, це також в рамках тези Почесного Лідера партії про рівність всіх, якого б політичного кольору вони б не були, але ж, напевно мається на увазі трошки інше і навряд чи саме це. Так, мені не все рівно, що буде з майбутнім партії, оскільки своє майбутнє хотів бачити разом з нею. При цьому, вірю і маю бажання і може надійде час, коли партія повернеться обличчям до нової, достойної місцевої еліти, навіть у якої відсутнє самі знаєте «що…». Таким новим шляхом зараз почала йти партія влади у Росії де почалися такі реальні зміни на партійних місцях, про які навіть в слух раніше боялися казати. Якщо відверто - я дійсно не дуже командна людина, чи то ще не був у реальній команді, чи то просто не люблю коли мною «командують», але я людина правил, яка мріє розвивається по встановлених правилах, які мають відповідати майбутньому України і майбутньому бажанню вивести країну на шлях розвитку, як би зараз у реформах це не було важко, і головний мій інтерес, «не много, не мало» – це розвиток і процвітання мого рідного Святошинського району міста Києва… І наостанок я підкреслив, що щиро вірю у нову майбутню Україну, у майбутнє такої великої партії та й інших партій також, у розбудову інших інститутів громадянського суспільства і вірю у своє майбутнє і політичне також, вірю, що ми будемо разом на нелегкому шляху реформ заради процвітання України, і люди зможуть нам повірити, що партія прийшла всерйоз і надовго, і головне прийшла до влади разом з дійсно новою достойною місцевою елітою саме серед її жителів і не тільки для її членів, а для всіх людей, якого б політичного кольору вони не були. Розумію зараз Вашу іронію, але на початку 2011-го, за цей відкритий лист я був оклеветаний на всіх партійних рівнях, була дана команда позбавити мене публічно не тільки партійного квитка, а й свідоцтва адвоката. Ну це мене менше за все турбувало, бо адвокатського сану мене вже позбавляли у часи Леоніда Даниловича, у 2004, за мою «правильну» позицію у баченні розвитку адвокатури України. А «деяких партійників», хто давав таку команду – трохи пізніше чекала більш «цікава» участь. Але я позбавлений був політичного майбутнього, оскільки мій фах і досвід нікого не зацікавили у партійному середовищі. (3) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2011-2012 Тож 2011 став для мене громадським ривком і Постанова Кабінету Міністрів №996 від листопада 2010, за яку низький уклін владі, яка вводила з початку 2011 новий інститут громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади – громадські ради, так названі маленькі громадські парламенти. Вона надала новий шанс проявити свою публічну громадську активність, оскільки уперше за двадцять років існування держави – вводилося поняття виборів серед інститутів громадянського суспільства (громадських діячів) до складу громадських рад. З моєю публічною позицією з приводу цього можна ознайомитися також в інтернет, соціальних мережах та моєму офіційному інтернет – представництві KHABIBULLIN.kiev.ua, але зараз я про інше. І так, протягом 2011 мені було виявлено високу довіру та обрано на два роки, у період 2011-2013, до складу шести Громадських рад: при центральному органі виконавчої влади - при Міністерстві юстиції України; при місцевому органі виконавчої влади - при виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації); при центральному органі виконавчої влади - при Пенсійному фонді України; при центральному органі виконавчої влади - при Державній податковій службі України; при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, а також на громадську посаду - заступник голови Громадської ради; при центральному органі виконавчої влади – при Державній виконавчій службі України, а також на громадську посаду – голова Громадської ради та член колегії Державної виконавчої служби України, а згодом введено до складу Ради голів громадських рад при Кабінеті Міністрів України. І ось знову несподіванка, наприкінці 2011-го приймається новий, революційний закон про вибори народних депутатів, яким серед іншого вводиться чи скоріше повертається мажоритарна складова десятирічної давнини і за партійним висуванням і, найголовніше, - самовисуванням. Коли закон був підписаний я навіть декілька днів не знав, що робити і як діяти бо цього я чекав, як і деякі інші хлопці та дівчата більше десяти років. Знову дуже відверто! Я, протягом останніх років, знаючи «практику реєстрації потенційних кандидатів» практично не вів великих та гучних юридичних справ, відмовлявся від великих гонорарів та продовжував потихеньку прийом громадян у своїй Громадській приймальні, навіть маючи інформацію про бажання «деяких» вчиняти провокації саме у громадському напрямку. Тим більше, дана була команда навіть не допустити до участі у громадських виборах до громадської ради при Святошинській районній у Києві державній адміністрації, але це інша історія і про неї також є публікації. Я повністю віддаю собі звіт, що проводити класичну виборчу кампанію та бути обраним не маючи належного фінансового ресурсу, підтримки влади і спонсорів, відсутності досвіду з фальсифікацій виборів – практично не реально. А досвід спілкування з «місцевими фахівцями» щоразу мені нагадував, що «вибори виграють до виборів» і від цього нікуди не дітися. І я, не перестаючи співпрацювати у моєму рідному Святошинському районі міста Києва з моїми сусідами, громадянами, виборцями, політичними і громадськими діячами – тільки мріяв, але менш за все думав про свою участь у виборчій кампанії 2012. І тут несподівано, так, саме нереально і несподівано мою маленьку зірочку на початку квітня 2012 запалив один з найвідоміших політичних експертів, політолог, політтехнолог Тарас Березовец у своєму інтерв`ю зазначив серед іншого таке: «…Выборы в Раду: мажоритарный расклад в столице. - Если говорить о мажоритарных округах в Киеве, кто из кандидатов уже заявил о своих амбициях баллотироваться в Верховную Раду? 219-й избирательный округ, Святошинский район, тоже очень интересен. Здесь будут баллотироваться Лев Парцхаладзе, бывший кличковец, представитель БЮТ Владимир Бондаренко, и, кроме того, правозащитник Вадим Хабибуллин.» Так, це було дуже несподівано не тільки для мене і активізувало та активувало бомбу уповільненої дії щодо мене. Я вимушений був активізуватися і приготуватися приймати «удари» аби втриматися до початку виборчої кампанії, тобто «дожити до реєстрації». Наступною приємною несподіванкою було оголошення наприкінці квітня 2012 меж виборчого округу №219, які за нереальним збігом обставин, оскільки 100% мали бути іншими – Центральною виборчою комісією практично повністю залишена в межах 1998 та 2002, що повністю відповідало назві виборчий округ мого рідного Святошинського району міста Києва, де чотири покоління моєї родини проживає практично з заснування району – з 1978. Тут я навчався і закінчив школу №205, яку також закінчив  мій старший син і сподіваюся зможе і молодший. Тут мені дружина народжувала двох синів, саме у пологовому будинку Святошинського району Києва. І ось нарешті, на початку червня 2012 про мене почали згадувати інші найвідоміші політологи, серед яких - Сергій Мелашко, у своїй статті «Кого надо, того и выберут: расклад по мажоритарным округам Киева» зазначив: «…Округ № 219 – Святошинский район. Практически безальтернативный кандидат от оппозиции – Владимир Бондаренко. Он много лет руководил районом, тогда ещё Ленинградским, избирался от него в Верховную Раду в 2002, имеет отлаженные связи с избирателями. Главным кандидатом власти является лидер фракции «Сильная Украина» в Киевсовете Лев Парцхаладзе. Кампанию ведёт посредством общественной организации «Наш Святошинский», которая занимается решением коммунальных проблем, благоустройством дворов и парков, а также бесплатно оказывает правовую помощь жителям района. Парцхаладзе был соратником Виталия Кличко и одним из спонсоров его избирательной кампании в 2008. Среди других потенциальных кандидатов стоит отметить правозащитника Вадима Хабибуллина…» Повірте, що без жодного фінансового ресурсу мати згадку свого прізвища у таких високодостойних політичних спеціалістів та інших це вже забагато. А потім, я дізнався, що якоюсь великою міжнародною компанією та політичною силою у Святошинському районі міста Києва проводилися соціологічні дослідження щодо потенційних кандидатів у депутати до Верховної Ради України від нашого рідного Святошинського району міста Києва де також, серед інших високодостойників, фігурувало моє прізвище. І думати навіть не десять років назад, а навіть пару років назад про те, що прізвище простого Святошинця Вадима Хабібулліна буде в соціологічному опитуванні … - це просто нереально було. А там ще більше, на початку липня 2012, за два тижні до реєстрації кандидатів у народні депутати - отримав розповсюджену всеукраїнську анкету "Бюро статистичного аналізу" соціологічного опитування, в якій Ваш покірний слуга Вадим Хабібуллін в п.9 опитується серед інших високодостойників як "Зараз я перелічу політичних діячів України, а Ви назвіть кого знаєте?" Сам розумію, що перебування у соціологічних опитуваннях - це вже частка визнання й перемоги... І ось нарешті … початок виборчої кампанії 2012. 28 жовтня відбудуться вибори до Верховної ради України. Консенсусно прийнятий владою і опозицією Закон України «Про вибори народних депутатів України» надав шанс таким як я, оскільки потрапляння у списки, а тим більше у прохідні їх частини – це невідворотна нереальність напевно ще роки і роки. І я особисто дуже вдячний і владі і опозиції і Президентові за надану честь і можливість взяти участь у виборах – кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №219, висунутий шляхом самовисування, у моєму рідному Святошинському районі Києва, де майже сорок років, з 1978, проживає чотири покоління моєї родини. Отже, на чергових виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року до Верховної ради України – Вадим Хабібуллін зареєстрований Центральною виборчою комісією кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №219, Київ, Святошинський район, Постанова Центральної виборчої комісії №147 від 03.08.2012. Свою любов і відданість Святошинському району міста Києва, я, Вадим Хабібуллін виявляю також у публічній підтримці і пропагуванні та популяризації і патріотичному ставленні до свого рідного Святошинського району міста Києва безпосередньо та у приватному та професійному і громадському та політичному житті зокрема, а також на своєму офіційному інтернет – представництві, відповідних сторінках у всіх соціальних мережах, публікаціях, тощо … (додатково можливо дивитися публікації з циклу: «Історія одного Святошинця. Вадим Хабібуллін», «Вадим Хабібуллін: НАШ СВЯТОШИНСЬКИЙ - ТОМУ, ЩО…», «Пісня про мій рідний Святошинський район Києва» та інші… Моя публічна позиція у професійній, правозахисній, громадській та політичній діяльності – наш рідний Святошинський був, є та має бути для всіх його жителів і гостей, якого б політичного кольору вони не були і співпрацюватимемо зі всіма політичними кольорами, заради нашого рідного Святошинського, заради наших Святошинців. Наші Святошинці можуть працювати в наших Святошинських органах влади і руйнувати стереотип, що ми обираємо чи нами керують ті, хто навіть не живе в нашому Святошинському, є нашими гостями, але не можуть досконало і щиро знати і відчувати проблеми Святошинців … У нашому рідному Святошинському кожний чиновник, кожний правоохоронець, кожний бюрократ, корупціонер та інший, заражений на владну хворобу незалежно від політичного кольору, - має знати, що і у простої людини були, є та будуть дієві захисники – вища каста юристів – адвокати, громадські правозахисники, НАРОДНІ АДВОКАТИ. Звичайно на виборах до Верховної Ради України політична діяльність не зупиняється і це тільки шанс заявити про себе, свою публічну, політичну позицію, оскільки серед іншого, наступними будуть місцеві вибори до Київської міської ради, до Святошинської районної ради, у разі повернення і досвід участі та практика виборчих технологій мені не завадить. Тим більше, я дуже вірю у перспективу або відкритих списків, або мажоритарного висування і партіями і самовисуванцями – громадянами навіть у місцевих виборах до Київської міської ради, оскільки мріяти про висування партією я вже втомився, вибачте. З великою повагою і сподіванням виявитися корисним, Вадим Хабібуллін Київ, Святошинський район адвокат, правозахисник, громадський діяч, політик
Просмотров: 1648