Україна вже понад 20 років намагається розвиватися за принципами ринкової економіки. Дещо з цього розвитку було чисто декларативним, а дещо – зазнало реальних метаморфоз. Що мається на увазі?

Декларуючи ринковий принцип економічного розвитку, в нашій економіці досі залишаються такі негативні явища як олігопольні та монопольні ринки і ринку з ознаками домінування. І якщо з природніми монополіями держави на надра я погоджуся, то чомудосі на державному рівні «закривають очі» на ринки (а зазвичай ще й фінансують за рахунок державного бюджету), на яких працюють декілька крупних компаній, що контролюють левову частку ринку, а відтак й – його дохідність, але найголовніше – ефективність.

Конкуренція для будь-якої компанії - це зло, а для споживача – благо. Через конкурентну боротьбу знижуються вартість товарів, робіт і послуг та покращується їх якість – це аксіома економічних знань. Учасникам олігопольних ринків та ринкам з ознаками домінування  значно вигідніше домовлятися про ринкові умови, де кожен отримує свою частку ринкового «пирога» та інколи, дуже рідко, може роззявити рота на частку сусіда. Як і в монопольних середовищах,такий стан справ шкодить споживачам завищеними цінами, неякісними послугами чи товарами та дуже повільною динамікою до покращення показника якість/вартість.

Окрім того, що страждає національний споживач, вітчизняна продукція неможе конкурувати на світовому ринку через високу собівартість, яка виникає з неефективних та непрозорих систем ціноутворення на ринку та високого рівня корупції у кожній сфері. Саме тому з метою підвищення конкурентоздатності українських товарів (робіт, послуг) на світових ринках і, як результат,збільшення надходжень до бюджету, Україна, насамперед, повинна запровадити прозорі умови ведення бізнесу та подолати корупцію.

В Україні біржова торгівля на всіх товарних ринках як система не відбулася й досі. Цей сегмент ринкової економіки в Україні на сьогоднішній день перебуває у своєму початковому стані формування, з якого він не може зрушити, напевне ще з моменту ухвалення Закону України «Про товарну біржу» у 1992р. І весь цей час це негативно відображається на національному товаровиробникові та на збалансованості державної політики ціноутворення. Зазвичай біржі створюються для спрощення та певного здешевлення транзакційних витрат під час торгівлі для учасників ринку, а в Україні біржі створювалися «під схеми», для відмивання коштів, для демонстрації хоч якихось зрушень розвитку і т.д.. Однак факт залишається фактом – біржового ринку в класичному розумінні цього слова на Україні немає, втой час, як інші країни СНД  вже на декілька кроків попереду нас, а що тоді можна казати про країни ЄС?

Все, що Україна має на сьогодні із біржових механізмів, – це аукціони на ринках необробленої деревини, нафти та вугілля, які не мають навіть ознак ліквідності.

І якщо говорити про формування національних цінових індикаторів на вітчизняні товари, то в першу чергу слід відзначити макроекономічний ефект.Даний ефект складно переоцінити як для бізнесу, так і для країни в цілому. Усучасних умовах при формуванні будь-якого бізнес-плану (або державного бюджету)ми поки спираємося на міжнародні загальновизнані індикатори – нафта маркиBrent, ціна на золото на Лондонській біржі металів, вартість ф’ючерсів на зернові, олійні та бобові – на біржі СМЕ, білого цукру – на біржі NYSE Liffe тощо.

Україна,яка є одним з лідерів по експорту зернових та олії, фактично не впливає на ціноутворення ні на власному, ні тим паче на світовому ринках агропродукції.

З причин олігополізації ринків у вугільній та нафтогазовій промисловості та на ринку електроенергетики неодноразові спроби суспільства щодо виведення економічних відносин у цих галузях у площину прозорого та конкурентного біржового середовища не мали успіху.

Також слід зазначити, що відсутність біржових індикаторів не сприяє прозорості фіскальних та митних умов провадження інвестиційної та підприємницької діяльності в Україні. Бізнес немає незалежних ринкових орієнтирів, а тому має вигадувати свої, або йти на ризик порушення економічних інтересів держави, що пильно відстежується фіскальною службою.

За наявності ж ефективно діючого організованого внутрішнього товарного ринку виникає можливість формувати прогнози не тільки на основі міжнародних, але й з урахуванням національних індикаторів. А це, в свою чергу, разом з прозорою і однозначною політикою оподаткування є основним кроком до стимулювання прозорості ведення бізнесу, зниження кредитних ставок для економіки та збільшення інвестицій в реальний сектор економіки. Але формування таких індикаторів є можливим тільки за умови функціонування ліквідного ринку.

Шляхом вирішення проблем є реформування біржової інфраструктуру та моделі функціонування товарних біржових ринків України у відповідності до найкращого світового досвіду та з врахуванням директив ЄС.

Що требадля того, щоб позбутися вищезгаданих проблем:

1.     Посилити роль Антимонопольного комітету України. Останнім часом Комітет став своєрідним цербером в руках влади Януковича, а його функція могла б бути суттєвішою та важливішою, ніж моніторинг цін на сіль чи цукор. Існує багато прикладів надання широких повноважень антимонопольному комітетові в країнах Європи та близького зарубіжжя;

2.     Мінекономіки та профільним міністерствам час вже зайнятися реальним розвитком товарних ринків.  Поки що регулятори воліють більше мати адміністративних важелів, якими можна впливати на певні суб’єкти ринку в тих чи інших галузях економіки, ніж створити умови для розвитку цивілізованих прозорих економічних відносин між суб’єктами господарювання як в межах однієї галузі, так і нам іжгалузевому рівні;

3.     Запровадити ринкові біржові механізми на монопольних, олігопольних ринках таринках з ознаками домінування (АПК, ПЕК, хімічна промисловість,металургійно-гірнична галузь тощо) щодо експортоорієнтованих товарних груп та таких, ціноутворення за якими є вагомою складовою у собівартості інших промислових товарних груп та у секторах, що забезпечують соціальний розвиток;

4.     Побудувати в Україні національну систему обігу та торгівлі вуглецевими одиницями та адаптувати її до вимог природоохоронного законодавства Європейського Союзу в рамках Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом;

5.     Використовувати електронні торговельні майданчики при здійсненні державних закупівель, реалізації арештованого та конфіскованого майна та реалізація підприємств-банкрутів;

6.     Здійснити реформування взаємовідносин банківський сектор-економіка з метоюпосилення спрямування діяльності банків на кредитування економіки України. 

От і зараз ми спостерігаємо як на ринку де реалізується конфісковане майно гальмується його розвиток займанням монопольного права на проведення торгів ДП «Інформаційний центр» Мінюсту. Впровадження електронних систем закупівель, на мою думку, є правильним кроком – це однозначно, але навіщо створювати державну монополію на таких механізмах? Ринок прагне до справедливої вартостіпослуг та їх надання на найкращих умовах. Все це має сформуватися на основі вільної конкуренції.

Давайте приведемо приклад з інших ринків. На сьогодні державна («на папері» - 50%+1 акція належить державі) компанія ПАТ «Укрнафта» займається видобутком з національних надр нафту та природний газ, але постійно продає свою продукцію за схемою «нижче ринку» на афілійовані компанії, що входять до фінансово-промислової групи, яка фактично керує «Укрнафтою». Таке замкнуте коло наносить збитків державі та бюджету країни на сотні мільйонів гривень. Остання інформація від ГПУ – на чиновників «Укрнафти» відкрито кримінальну справу через завдання збитків на суму понад 580 млн грн.

Чому після подій, що змінили країну, наші можновладці нової команди вертають неефективні схеми функціонування на ринок? У спільноті, яка прагне розвитку та розвивається за принципом конкуренції та технічного і інтелектуального прогресу можлива реалізація таких людей, як Стів Джобс, а успільноті, що керується принципами «розділяє та володарюй», виховуються щось накшталт Януковича.

 

Просмотров: 515