«В Одесі не витримавши морозів обвалився будинок», «У Луцьку обвалився п’ятиповерховий будинок», «У центрі Харкова обвалився будинок», «В Макіївці обвалився будинок з 80 мешканцями», «У центрі Івано-Франківська обвалився будинок, троє людей опинились під завалами»… Понад 70% багатоповерхових будинків мають строк експлуатації 50 років і більше. Скільки ще повинно обвалитись багатоповерхівок, щоб країна розуміла: далі буде лише гірше?

 

 

«Хто винен?»,- спитав би для початку Герцен. Я стверджую: винна не лише держава, винні усі ми – власники житла у багатоповерхових будинках. Саме так, бо стаття 13 Конституції України наголошує: власність зобов’язує! Ця декларація означає наступне: кожен власник має не лише права, але й несе відповідальність перед громадою, суспільством за належне використання своїх прав.

Почалось усе в 1992 році, коли Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» докорінно змінив відносини власності у житловому фонді країни, дозволивши приватизацію квартир державного житлового фонду на користь громадян України.

Положеннями статті 10 закону було встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Закон також передбачив, що допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд  України своїм рішенням від 2 березня 2004 року у справі N 1-2/2004 про офіційне тлумачення положень цього закону встановив, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Цивільний кодекс України, що набрав чинності 1 січня 2004 року, статтею 382 також закріпив, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Але у 2001 році було ухвалено Закон України «Про ОСББ». Цей закон встановив, що рішення щодо спільної власності у багатоквартирному будинку можуть приймати лише ті, хто створив ОСББ. І саме цей закон, на мою думку, створив побутовий міф: поки ми не створимо ОСББ, будинок є комунальною власністю, і нехай місцева влада несе відповідальність за нього.

Але це – лише міф. Бо кожен, хто має «папірець», визначений цивільним законодавством як правовстановлюючий документ на квартиру, є співвласником спільного майна у багатоквартирному будинку.

Держава, звісно, взяла на себе зобов'язання брати участь у фінансуванні ремонту багатоквартирних будинків та сприяти організації його проведення. І відповідальності за відсутність фінансування  своїх зобов’язань з неї ніхто не знімає. Але держава чи власник повинен дбати про своє майно та бити в набат? Нагадаю: власність зобов’язує!

 

А ось тут вже час і Чернишевському питатись: «Що робити?». Окрім виконання своїх обов’язків щодо участі у фінансуванні ремонту багатоквартирних будинків та сприяння організації його проведення, держава, на мій погляд, повинна зробити два важливих кроки.

 

1. Створити правове поле, завдяки якому мешканці всіх багатоповерхівок зможуть реалізувати своє право спільної власності на багатоквартирні будинки, а не лише ті, які створили ОСББ. Бо якщо «підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього», як розтлумачив Конституційний суд, то і рішення щодо своєї власності спільні власники повинні приймати без «здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».

Рішення про реконструкцію та ремонт будинку, про використання спільного майна багатоквартирного будинку (у тому числі про передачу в користування об'єктів спільного майна), про використання земельної ділянки, на якій розташований будинок разом з належними до нього будівлями і спорудами, та прибудинкової території, та про обрання способу управління багатоквартирним будинком повинні становити виключну компетенцію спільних власників багатоквартирного будинку.

Але якщо для реалізації відповідного рішення спільних власників виникне потреба у створенні юридичної особи (ОСББ), наприклад, для безпосереднього управління і утримання будинку, вони її створюють й наділяють компетенцією відповідною до закону.

 

2. Існує теорія так званих «розбитих вікон». Ця теорія стверджує: якщо вікно розбите і не засклене, то ті, що проходять мимо, вирішують, що усім наплювати і ніхто ні за що не відповідає; незабаром будуть розбиті і інші вікна. Людина порушує порядок, смітить, не лише – і навіть не стільки – із-за поганої спадковості або неправильного виховання. Величезний вплив на нього робить те, що він бачить навколо.

Наразі країна живе тим, що усе гуртове – чортове. А чортове можна довести до занедбаного стану. Бо це – не моє особисте, це гуртове. А там, де гуртове, там нема власника. А там, де нема власника – нема і порядку. Бруд, занедбаність навколо – це і є неминучий результат відсутності порядку, відсутності власника.

Держава повинна довести до кожного з майже 22 мільйонів українців, що мешкають у багатоповерхівках: ВАШЕ ЖИТЛО ПОЧИНАЄТЬСЯ НЕ З ВХІДНИХ ДВЕРЕЙ В КВАРТИРУ – З ПАРАДНОГО!  Клумба з не политими квітами біля будинку, вибиті вікна, розбиті ліхтарі в парадному, двері, що покосилися – все це лише ваше. І більше нічиє.

Тому друге, що повинна зробити держава, це – виховати відповідального власника. І не лише виховати, а й розвинути та укорінити традиції колективного управління спільним майном в країні.

Бо далі буде лише гірше…

Просмотров: 1328