Суха статистика: в Україні спортом займається лише 10% людей (з урахуванням школярів та студентів), для прикладу в Швейцарії 80%.

26 квітня 2015 року сталася цікава й неординарна подія в моєму житті. Я вперше приймав участь в Kyiv Half Marathon (Київський напів марафон) де відбувся забіг на досить не малу дистанцію – 21,0975 км. В даній події взяло участь понад 6000 бігунів. Серед такої кількості учасників я фінішував 551-м з особистим часом 1:47:19. Тобто, я пробіг практично 22 кілометри за 1 год. 47 хв. і це ще й при + 20°C на вулиці. Це старт мого часу та відстані в офіційних забігах. Вважаю старт не поганий й багатообіцяючий, але давайте спочатку.

Чому біг і чому побіг?

Думаю дуже в багатьох з вас кожної весни приходить нестримне бажання привести своє тіло в ідеальну форму, ну принаймні наближене до цього, та скинути зайву вагу. Кожен знає, що біг найбільше підходить для цього й не потребує якихось над зусиль. Зауважу, що всі думають, що біг це легко та просто й не потребує ніяких знань і вмінь. Через це майже кожен з таких бажаючих розпочинає бігати й знову ж таки через це всі дуже швидко перестають бігати. Тривалість такого бігу в усіх різна. Когось вистачає на декілька днів, когось на декілька тижнів, когось на місяць. Особисто мене вистачало не більше ніж на 2 тижні. І так відбувалося декілька років підряд, а потім я взагалі закинув цю ідею й перестав бігати. Я, не маючи досвіду та певних знань в цьому напрямку, думав що біг не для мене, це не дасть результату (а за короткий період бігу це дійсно так), краще зранку поспати, бо й так мало сплю і т.д. Такого роду «відмазки» у більшості з таких бігунів, це я усвідомив і зрозумів після того коли вже бігав без бажання зупинятися.

На початку цього (2015) року в даному напрямку в мене все кардинально змінилося. Чому? Насправді все просто.

«Спочатку було слово» – це сказано в Святому письмі. Так було й у мене. Це слово було сказано самому собі. Я точно й безповоротно вирішив, що буду бігати й вже за рік пробіжу марафон. Марафон – це дистанція в 42,2 кілометри. Уявіть, в світі тільки 1% людей бігає такі дистанції, а в нашій країні й відсотка не має. Ну хіба це не може вабити? А коли я перечитав що дає біг людині (здоров’я, завжди гарний настрій, відмінна фізична підготовка, відсутність завої ваги і т.д.), сумніви щодо бігу відпали остаточно.

Додам, що окрім цього, мене до бігу, також, зарядили своїми постами, книгами, дописами Дмитро Геращенко – керівник та засновник центру розвитку особистості – Мрія, сертифікований коуч, бізнес-тренер  (м. Полтава) та Іцхак Пінтосевич – експерт у системному розвитку особистості і бізнесу, автор 12 книг бестселерів (тираж більше 500 тис), який підготував більше 1000 бізнес-тренерів і коучів. Наперед забігаючи, дякую їм за це.

І так, отримавши достатні для цього знання я вже просто не міг не бігати. В мені загорілося нестримне бажання приєднатися до того 1 відсотку людей на планеті. В мене з’явилася мрія і ціль. Як згодом виявилося – це стало основою того, що я не зупинився та вже не зупинюся. Як не дивно, але ані бажання бути здоровим, ані бажання скинути зайву вагу та  тримати її в нормі не стало тим, що мене не зупинило. З часом я зрозумів – не конкертна ціль і були причиною того, що я швидко «перегорав» і переставав бігати.

Отже, першим кроком до бігу й підготовки до марафону стала мрія і конкретна ціль.

Наступним кроком стали дії – це підготовка та тренування. Участь в даному заході є частиною підготовки до омріяного повноцінного марафону.

На перших двох етапах я детально зупинятися не буду (рекомендую почитати матеріали Дмитра та Іцхака там ви точно знайдете всі відповіді), а перейду відразу до підготовки.

Підготовка.

І так, вперше я свідомо побіг 16 січня цього року й відтоді мінімум 5 раз на тиждень кожного ранку біжу. Біжу не на бігових доріжках, а на вулиці по асфальтовому покритті. І не важливо на вулиці сніг, мороз, дощ, вітер чи сонце. В кожну погоду головне отримувати насолоду, а повірте я її отримував і отримую. Розпочав я з дистанції в 2 км і намагався постійно збільшувати дистанцію хоч на 100 метрів, бо розумів, що потрібно вдосконалюватись та рухатись вперед. Як результат, вже через 2 тижні я пробіг 5 км. Можливо ти здвуєшся тому, що я розпочав бігати як раз всередині зими, коли йде сніг, мороз, висока вологість. Так, це дійсно так, але повір я жодного разу про це не жалкував. Цікаво було бігати коли випадав сніг і його не встигали вночі прибирати, або була відлига, а зранку все замерзало й був суцільний лід. Ноги не слухаються, досвіду не маю, але бігаю й не зупиняюсь. Не зупиняюсь, бо всередині палає бажання, енергія та радість. Нові відчуття, нові дистанції – все це давало сили й натхнення для продовження. Зачаровані 2 тижні попередніх спроб бігати я перетнув і вже точно розумів, що мене не спинити.

Вже через місяць, 15 лютого, я пробіг, раніше здавалось би не реальну, дистанцію в 10 км. Після цього, я вже чітко розумів, що я на вірному шляху й не має нічого не можливого. Проте, тут мене спіткали нові випробування.

Виявилось, що отримані мною початкові знання після перетину дистанції в 10 км не достатні. Я, за порадою Дмитра Геращенка, взявся опрацьовувати книгу Гордона Пірі «Бігай швидко і без травм». В даній книзі я отримав практично всі недостатні до цього знання: дихання, техніка, одяг, взуття, харчування тощо. Окрім книги, я перечитав пости, блоги та записи тих, хто вже неодноразово долав марафонську дистанцію. Далі залишалося тільки збільшувати дистанцію і випробовувати й надалі себе та свої можливості.

Весну я вже зустрів пробіжкою в 15 км. Тобто за півтора місяці я вже легко долав дистанцію в 15 кілометрів. За тиждень, в середньому, я набігав вже 50-60 км.

Різні марафонці рекомендували для новачків спочатку пробігти напів марафон, так звану «половнику». За їх рекомендаціями це дасть можливість офіційно відчути все не тільки на тренуваннях, а в офіційному змаганні, так сказати випробувати свою готовність і себе під час змагань, щоб до марафону й під час підготовки до нього не припускатися помилок. Я прислухався до даної поради й зареєструвався на Kyiv Half Marathon, який відбувся 26 квітня та продовжив тренування й підготовку до заходу.

На кінець березня (20.03) я перетнув позначку в 20 км. Свою радість словами не передати, але відчуття того, що я точно вже подолаю «половинку» мене не покидали та надавали впевненості й нових сил.

Вже за тиждень (29.03) я подолав дистанцію в 22 км (нагадаю напів марафон – 21,0975 км). Пам’ятаю цей забіг неначе це було сьогодні. Мокрий сніг та сильний вітер супроводжував практично всю дистанцію, після забігу, зі сторони я нагадував сніговика, бо був весь покритий снігом. Та такі погодні умови давно мене не лякали, а навпаки радували. Завдяки бігу я полюбив і сніг, і мороз, і вітер, і дощ, і сонце. Я навчився не боротися з погодою, а любити її. Навіть мокрий сніг та вітер о шостій ранку.

Напів марафонську дистанцію на тренуваннях я вже долав тричі й точно знав, що на офіційному змаганні цю дистанцію подолаю. Тепер для мене вже був дуже цікавий час, за який я її подолаю. Темп і види тренувань я продовжував у відповідності до рекомендацій професійних бігунів і не зчувся як настав час «Ч» - день змагань.

День забігу.

Я знав, що на таку дистанцію я фізично готовий, але також був готовий до того, що навіть за лічені години може трапитися що завгодно. Я прибув на місце забігу, перевдягнувся в форму, зробив розминку й приготувався до старту. Радувало, що візуально було видно дуже велику кількість учасників, що в свою чергу стимулювало до гарного результату, все ж таки хоч і дружня, але своєрідна конкуренція. Пізніше стало відомо, що участь в даному заході брало понад 6000 учасників, причому не тільки зі столиці та України.

Я почувався спокійно й впевнено. Єдине, що мене непокоїло так це температура повітря, бо всі мої тренування відбувалися за значно нижчої температури (не більше + 7°C). З холодом, вітром, снігом та дощем я давно подружився, а от з пекучим сонцем ще ні. Я на практиці не знав як себе може повести організм та тіло під час достатньо не малої плюсової температури. І згодом це як раз і внесе свої корективи на відображенні часового проміжку. На тренуваннях, максимально найкращий час за який я долав «половинку» був в районі 1 год. 48 хв. На змагання я себе налаштовував на 1:45.

Всі вже були вишикувані на старті й прозвучав стартовий постріл. Перші 3 кілометри пройшли без всіляких новинок, я впевнено набирав свій темп та легко долав дистанцію. Новизна для мене вже була на перших 5-ти кілометрах. Я відчув значне обезводнення в порівнянні з тренуваннями, але першу точку з водою пробіг мимо. Я біг, насолоджувався темпом, учасниками, Києвом. Слухав своє тіло й аудіо книгу в навушниках. Першу воду на ходу я випив вже після 10 км, вирішив просто не ризикувати. Темп був просто класний, не зважаючи навіть на високу температуру повітря. Я радів, що перетнув половину маршруту, посміхався фотографам і рухався далі. До наступної точки відліку в 15 км, де була розміщена точка з водою, я вже рухався з легкою втомою, реально хотілось пити. На цій точці я не тільки пив воду (не зупиняючись на ходу), а й взяв мочалку з водою та через кілометр освіжив себе нею. Після 16-го кілометру розпочались справжні випробування. На 17-18 кілометрі по маршруту був підйом, від дався реально важко. Тоді я відчув реальну втому та мінуси такої погоди. Я розумів, що втрачаю темп і швидкість, але я бачив як працівники медичної служби відливали тих, кому ставало погано, а таких вже реально більшало на дорозі, а тому не наважився випробувати можливості організму.

На тренуваннях, останні 2 кілометри я, незважаючи на втому, завжди збільшував темп та швидкість, щоб покращити результат. Тут же, я це зробив практично на останньому кілометрі. Думаю через це втратив секунд 30 часу, але завдяки цьому я не отримав травми та не на ніс шкоду здоров’ю. Переконаний це було правильне рішення.

І от 21-й кілометр, фінішна пряма, крики вболівальників і довгоочікуваний фініш, відчуття перемоги. Вже не важливий був час, я точно розумів, що це перемога. Вручили медаль фінішера. Моя перша медаль в змаганнях по бігу. Радість, гордість, впевненість, а ще бажання пити та з’їсти апельсин. Я їв апельсини з такою жагою, немовби їв їх вперше. Хвилин за 7 я відновив водний баланс тіла й з нетерпінням чекав індивідуального результату, бо загальний результат на табло був в районі 1:49. В кожного був електронний чіп, який фіксував старт і фініш окремо кожного учасника, бо стартову лінію перетинали кожний по різному. Враховуючи таку кількість учасників, всі ж не могли поміститися в одну лінію.

І нарешті офіційний результат: 21,0975 – 1:47:19 – це перемога. Перемога в першу чергу над собою, над страхами, над новими можливостями. Це новий особистий рекорд і відлік офіційного часу на дистанціях в бігу.

Радість та позитивні емоції переповнювали мене ще декілька днів. Словами в повному обсязі це не описати, потрібно спробувати.

Я дякую за те що я бігаю, приймаю участь в таких змаганнях в першу чергу Всевишньому, бо переконаний, що це його воля. Дякую всім, всім, всім хто допоміг, або навпаки не допоміг, бо завдяки вам я бігаю і пробіжу ще не один марафон.

Етап підготовки до дистанції в 42,2 км триває, далі буде…

Зміг я – зможе кожен!

 

Просмотров: 428